Спорт новости в Одессы
Дзеркальні дати — це, як стверджують астрологи й нумерологи, гарний час для позитивних змін та намірів. На такі дні люди планують початок нових проєктів, укладання шлюбів, зачаття дітей тощо.
26-річний герой «ФАКТІВ» Володимир Малуха та його 25-річна кохана Тетяна Чернявська з села Білики Кобеляцької громади на Полтавщині також створили сім’ю у дзеркальну дату — 25.05.2025. Кажуть, обрали її «для краси».
Привіт, мила!
Вперше про Володимира Малуху «ФАКТИ» розповіли на початку 2021 року. «Губи, ніс і підборіддя — найтренованіші частини мого тіла. Ними я пишу музику» — під таким заголовком була опублікована стаття про хлопця з важкою формою ДЦП, який, набравшись сміливості, звернувся через фейсбук до небайдужих людей з проханням допомогти йому придбати потужний комп’ютер, аби мати можливість створювати на ньому електронну музику. «Через хворобу я ніколи не навчуся грати на жодному музичному інструменті. Але можу створювати музичні композиції за допомогою комп'ютера», — обґрунтовував своє прохання тоді 21-річний юнак, який хотів займатися творчістю й заробляти на цьому. Він навіть уявити не міг, що той допис круто змінить його життя.
ВІДЕО ДНЯ
Про талановитого скромного хлопця з Біликів, прикутого до крісла колісного, розповіли журналісти. І за місяць на його першій у житті банківській картці, яку він спеціально їздив відкривати в Кобеляки, назбиралася достатня сума для купівлі нового комп'ютера. Надходили перекази не тільки з України, а й з Польщі, Швейцарії, Канади, США. «Якби розраховував тільки на свою пенсію, то років із десять довелося б збирати», — каже Володимир.
На знак вдячності тим, хто допоміг йому здійснити мрію, Володя Малуха написав на новому обладнанні музичну композицію.
РЕКЛАМА
Побували в Біликах і журналісти телеканалу «Інтер», з якими хлопець поділився своїми мріями мати новий електровізок. Виявляється, інструкція районного управління соцзабезпечення забороняє людям з такими фізичними обмеженнями, як у Володимира Малухи, керувати цим видом спецтранспорту. Тому його батьки за власні кошти змушені були купити вживаний електровізок, на якому син, користуючись пультом, намотував по кілька кілометрів щодня. Та за якийсь час старенький особистий транспорт вичерпав свій ресурс, і хлопець, аби вирватися з чотирьох стін, придумав до нього пристосування, щоб використовувати як ходунки. Володя продемонстрував журналістам програми «Стосується кожного», як це йому допомагає, а вони підключили до реалізації його мрії відомих у світі музики людей, які знайшли виробників ходунків аж в Італії. Й прямо під час запису програми у студії подарували хлопцеві з інвалідністю сучасний засіб пересування.
Та й це ще не все. Ту передачу побачила студентка-третьокурсниця Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Тетяна Чернявська, яка навчалась на факультеті психології та спеціальної освіти. Вона, додавшись до Володі в друзі, привітала його у месенджері з Новим роком. А за кілька місяців, коли він попросив своїх підписників порадити хороші фільми, Таня однією з перших надіслала йому цілий список. Вона ж першою відреагувала й на відео, яке виклав Володимир у фейсбуці, записане під час прогулянки на вулиці з ходунками.
— «Привіт, мила!» — написав він мені після цього, — пригадує Тетяна. — І це слово «мила», якого я ні від кого з хлопців не чула, мені дуже запало в серце. Серце відгукнулось. Загалом Володя говорив мені багато гарних слів.
РЕКЛАМА
— А потім настав такий момент, коли мені захотілось познайомитися з Танею ближче, — продовжує Володя. — Я багато кого запрошував до себе в гості, але навіть односельці чомусь не знаходили часу… Тож я вирішив жартома запросити Таню.
— Я з радістю прийняла це запрошення, і 14 серпня 2021 року ми вперше побачились вживу, — каже дівчина.
А Володя лише зараз зізнався, що навіть не сподівався на приїзд дівчини, — Тетяни, яка мешкала тоді в Дніпровському районі на Дніпропетровщині. Адже шлях до Біликів був не таким близьким. Але вона не побоялась його подолати.
— Я нічого в житті не боюся, — усміхається Тетяна. — А з Володею дуже цікаво. Він розумний, начитаний і просто легкий у спілкуванні. Ми багато жартуємо, любимо бувати на природі. Ми з ним близькі по духу.
Думок про одруження, говорить хлопець, у нього не було, бо вважав, з цим поспішати не треба. Тож іще понад рік після першої зустрічі молоді люди випробовували свої почуття.
РЕКЛАМА
«Володя говорив мені багато гарних слів. З ним було легко у спілкуванні», — пригадує Тетяна
Гора випробувань
— Весь цей час я дуже скучала за Володею, тому одного дня взяла й приїхала до нього, — продовжує Таня. — Хоча для нашої зустрічі був формальний привід. Володю запросили на зйомки кліпу на знаменитій горі Пивиха під Градизьком на Глобинщині, але ніхто з близьких і друзів не міг його туди супроводити. А я одразу погодилась.
Ті зйомки, власне, й вирішили їхню подальшу долю.
Володя пригадує, що короткий відеофільм, в якому звучав його реп, творча група знімала довгих і важких 8 годин поспіль.
— Пивиха — найвища точка Лівобережної України, — розповідає хлопець. — Її висота — 168 метрів, а градус крутизни сягає іноді 60−75. За задумом автора, мене мали підняти на гору по найкрутішій стежці, а потім спустити. Моїм носильником був Андрій Сова — режисер кліпу, військовослужбовець з Полтави. А його «асистентом» — Таня. Вона підпихала Андрія за спину, а як спускалися вниз, то притримувала. Ми всі падали незліченну кількість разів. Набирали землі в рот, запорошували пилом очі. Важко підіймалися. Якось навіть знадобилася допомога трьох міцних чоловіків, які проходили мимо. Але це були незабутні враження. Певно, саме тоді я й усвідомив, що мушу одружитися з цією бойовою дівчиною, яка підставила мені своє тендітне й водночас таке сильне плече у складній ситуації.
Вони вже мешкали разом, але не поспішали заговорити про одруження. Їхні плани тоді були не надто ясні. Володя зізнається: він точно знав, що Таня погодиться на його пропозицію, але чекав красивої дати… Оскільки йому подобаються цифри, у складі яких є нулі й п’ятірки, то вирішив запланувати весілля на 25.05.2025.
Володимир і Тетяна створили сім’ю у дзеркальну дату — 25.05.2025
— Для мене все було дуже серйозно, — зізнається Тетяна. — Я не бачила перепон нашому шлюбові, бо кохання вище всього. Раніше працювала в Нових Санжарах реабілітологом і соціальним працівником з людьми, що мають фізичні обмеження, й сприймаю їх як рівноправних членів суспільства. До речі, після одруження хтось із моїх підписників у фейсбуці прокоментував наші фото: «Хіба може бути щасливою дівчина, яка виходить заміж за інваліда?». Мене це дуже заділо, і я відповіла: «У будь-якому суспільстві є люди з інвалідністю, і кожен з них має право на щастя. Ніде не заборонено їм кохати й мати власну сім’ю. Ніхто вам не дав права їх принижувати. Вони такі ж, як і всі, а може, навіть кращі, добріші й чесніші». Я завжди захищатиму свого чоловіка від таких необґрунтованих нападів. Він — мій особистий вибір, і в його правильності я не сумніваюсь.
Намір одружитися пара тримала в таємниці від усіх. Про нього знав лише вітчим Володі. І то лише тому, що закохані змушені були просити його про послугу — відвезти автівкою до Кобеляк, щоб подати заяву на реєстрацію шлюбу.
Обручки вибирали разом. Таня — в ювелірному відділі, а Володя — по відеозв’язку, який вона ввімкнула. Оплачував наречений.
— Мої заробітки значно вищі, ніж у дружини, — хвалиться новоспечений чоловік. — Я розміщую рекламу на фейсбуці, це непогано оплачується, веду курси з маркетингу та заробляю на криптовалютних біржах. А Таня, маючи дві вищі освіти, працює асистентом вихователя в дитсадку у Кобеляках на мінімальну ставку.
До весілля особливо не готувались. Лише наречена купила нову сукню. Її коханий вбрався в одяг, який уже у нього був і раніше для поважних заходів. За кілька хвилин до виїзду в РАЦС молодята забрали маму Володимира з роботи, а також його молодшу сестру з дому.
На реєстрацію потрапили не через парадний, а через задній вхід, бо там «схований» пандус. Підпис на документах Володя поставав ручкою, затиснутою в зубах.
А після розпису молодята вирушили не до ресторану, а до діда з бабою в Біликах, які доклали багато сил для розвитку талантів молодого глави сім’ї. Шокували їх не на жарт!
Підпис на документах Володя поставав ручкою, затиснутою в зубах.
«Не напружую дружину своїми забаганками»
У них, звісно, не було медового місяця у звичному для багатьох сенсі з огляду на маломобільність чоловіка. Але кожен день їхнього спільного життя сповнений турботи одне про одного й шаленого кохання.
Таня має навички догляду за людьми з особливими потребами, тому не відчуває ніяких труднощів в догляді за чоловіком.
— Просто беру його за руки й трохи підтримую, — каже. — Тримаючись за мене чи за ходунки, Володя може пройтись по хаті, й це багато важить.
— Я її не напружую якимись своїми потребами чи забаганками, — говорить він.
Доки Таня на роботі, за Володимиром доглядає вітчим. А коли вона повертається додому, то старається вигуляти його на кріслі колісному околицями Біликів. Обоє залюблені в красу навколишньої природи й за можливості намагаються проводити серед неї якомога більше часу.
Молода дружина давно пристосувалася до особливостей харчування чоловіка. Він не може самостійно їсти перших страв, хоча просто обожнює Таніни борщі. Не може їсти каш. Зате картопля шматочками, тюфтелі, котлети — це те, що не вимагає присутності годувальника з ложкою.
— Хотілося б, щоб дружина частіше підносила мені каву в ліжко, — усміхається молодий чоловік.
— Почуття гумору у нас в обох присутнє, і це дуже допомагає долати труднощі, непорозуміння, — зауважує Тетяна.
Їхня спільна пристрасть — перегляд фільмів по вечорах. А відколи стали мешкати разом, Володя перехопив Таніне захоплення — створення картин з маленьких алмазних камінчиків. Кожен камінчик він бере стілусом, який тримає в зубах, і годину, а то й дві натхненно працює. У молодої родини вже є своя невелика галерея.
Володимир зізнається, що останнім часом не пишуться ні вірші, ні музика. Значною мірою на це вплинула війна. У нього загинув друг на фронті, а його батько воює… Юнак з самого початку повномасштабного вторгнення підключився до волонтерського руху, а в грудні минулого року отримав посвідчення офіційного волонтера України, аби люди ще більше довіряли зборам, які він відкриває, та донатили. Загалом Володимиру вдалося зібрати щонайменше 100 тисяч гривень, які пішли на потреби різних підрозділів. Цьогоріч має мету залучити мінімум 250 000 гривень. Хоча збори останнім часом дуже важко йдуть, що не може не засмучувати.
— Сподіваюсь, повернуся до творчості вже після Перемоги, — каже Володя. — А зараз потрібно допомагати нашим захисникам.
Навіть не сумніваюсь: цей креативний молодий чоловік, який, попри нелегку долю, ніколи не падав духом, ще заявить про себе. Тим паче, маючи таку потужну підтримку з боку дружини.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, що зусиллями мами дитини з ДЦП в Україні створені вже чотири реабілітаційні структури.
Фото надані родиною Малух
SEO продвижение в Одессе
